Міністерством освіти і науки України оприлюднено Проект для обговорення "Нова школа. Простір освітніх можливостей", яким завершується майже трьохрічний публічний діалог щодо стратегії модернізації освіти України. З питаннями про суть майбутніх змін, головні напрями розвитку школи та суперечності, з якими може зіткнутись суспільство в контексті реалізації Проекту ми звернулись до ректора Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова — провідного педагогічного університету держави — професора Віктора Андрущенка.

— Вікторе Петровичу, на Ваш погляд у чому суть зазначеного Проекту і які характеристики Нової школи визначаються у якості провідних?

— Суть проекту полягає у створенні привабливої, комфортної для учнів, їх батьків і вчителів школи, яка забезпечить належну освіту, перетворить її у чинник економічного зростання, джерело національної єдності, засіб соціального просування кожного громадянина, його формування як особистості. Відомим є той факт, що у більшості випадків у нинішню школу діти йдуть з неохотою. Батьки скаржаться на перенавантаження дітей, слабкі підручники, заорганізованість навчального процесу, формальне ставлення вчителів до своїх обов'язків. Школа потерпає від залишкової "радянщини", бюрократизму, необґрунтованих поборів з батьків, жорстокого ставлення окремих учителів до учнів. Від такої школи учні тікають, як від чуми. Суспільству потрібна інша школа — відкрита, приваблива, комфортна і ефективна. Ефективність діяльності школи визначає яскрава посмішка дитини. Її модель реалізована в системах освіти Фінляндії, Швеції, ряду інших європейських країн. Ми йдемо у Європу, а тому маємо взяти ці моделі у якості зразка для здійснення реформ.

— А як бути з вітчизняними педагогічними традиціями, чи від них відмовляємось? Наскільки дієвими і корисними можуть бути настанови таких видатних українських педагогів, як Ушинський, Ващенко, Сухомлинський, Захаренко?

— Педагогічні настанови наших великих співвітчизників є безцінним надбанням світової педагогіки і культури. Хіба можна відмовлятись, скажімо, від вимог демократизації школи та ідеї народності виховання К.Ушинського, колективності та трудового становлення особистості А.Макаренка, національного виховання Г.Ващенка, сердечності у ставленні учителя до учня В.Сухомлинського? Їх ідеї знають, поважають і використовують у справі організації освіти та виховання практично на всіх континентах світу. З другого боку, педагогічний досвід успішних країн також не може бути ігнорованим. Очевидно, слід керуватись порадою великого Шевченка: і чужому научайтесь, і свого не цурайтесь. Проблема сучасної модернізації школи полягає в органічному поєднання вітчизняного і зарубіжного педагогічного досвіду, апробованих практикою.

— Привабливою нова школа стане тоді, коли до неї прийде новий вчитель. Чи не так?

— Звичайно, але не тільки. Шкільна справа розпочинається зі створення необхідних умов для навчання та виховання. Не секрет, значна частка сучасних шкіл розміщені у пристосованих приміщеннях, не мають не тільки необхідної кількості комп'ютерів чи електронних дошок, підручників, предметних лабораторій тощо, але й елементарних умов організації навчання. Школу треба оновити, насамперед, матеріально, інвестувати в неї можливості держави і громадянського суспільства. Такого ж інвестування потребує вчитель: без відповідної інтелектуальному вкладу, який вносить вчитель у розвиток суспільства, заробітної плати, модернізація може здійснюватися лише на папері.

— Вікторе Петровичу, тоді складається враження що, вся реформа зводиться лише до ремонту, оснащення шкіл та заробітної плати?

— Аж ніяк. Але без вирішення матеріальних проблем реформа стає подібною великій ілюзії, яку вже не один раз переживало наше суспільство. Матеріальний стан школи та заробітна плата — це показник того, кого і як шанує держава й яким чином вона турбується про майбутнє. Бідний вчитель у злиденній школі навряд чи зможе навчити учня бути успішним. Далі ж починається головне — підготовка нового вчителя, відповідальність за яку цілком і повністю покладається на педагогічні університети держави. Зрозуміло, ці процеси мають йти не тільки одночасно і паралельно, але й у органічній взаємодії.

—Розшифруйте, які ж інновацій мають впроваджуватись у педагогічну освіту сьогодні ів перспективі?

— Насамперед, інновації, передбачені Проектом, є відповіддю системи освіти на виклики сучасного світу. Відомо, що його контури визначаються глобалізацією та інформаційною революцією, процесами демократизації та становлення ринкових відносин, загальним прагненням до екологічної безпеки, мирного співіснування народів і культур, дотримання прав людини і громадянина, подолання корупції, прискорення реформ, зміцнення державності, повноцінне входження у європейський економічний, політичний і соціокультурний простір. Педагогічні університети мають забезпечити такі інновації, які забезпечать підготовку нового вчителя, здатного ввести дитину у сучасний соціум, навчити її жити, творити й перемагати в реальних життєвих умовах. Їх перша група мають концентруватись на предметній підготовці майбутнього вчителя. Для того, щоб його поважали й до нього тягнулись учні і батьки, вчитель має бути насамперед, високоосвіченою, компетентною особистістю, яка знає більше, бачить далі, розгортає світоглядні горизонти учня й може навчити його чомусь такому, що не зможе зробити інший. Між тим, сучасний учень більше дізнається про світ з Інтернету, а ніж з розповіді учителя. А має бути навпаки. За для цього педагогічні університети мають радикально переглянути навчальні плани, змінити співвідношення в них теоретичного і практичного (досвідного) матеріалу. Студент педагогічного вишу має "вийти за межі Інтернету" — глибоко освоїти його можливості й зазирнути за горизонт. Для цього він повинен стати дослідником, а педагогічний університет — університетом дослідницьким.

Друга група інновацій охоплюється завданням наближеної підготовки вчителя реальної суспільної і педагогічної практики. Нинішній студент педагогічного вузу літає у піднебессі теоретичних знань й реального життя, а відповідно — й реальної школи, практично не знає. Реалістом він стає після 5-7 років роботи в школі. І то не завжди. А треба, щоб було навпаки: випускник педвузу має йти до школи, озброєний не тільки найновішими знаннями, володіти не тільки суспільно-необхідними компетенціями, але й глобальним соціальним досвідом, з якого черпаються всі наші мрії про перспективу, мотивація до діяльності.

Третьою складовою оновлення педагогічного процесу мають стати інновації в особистість майбутнього педагога. Новий учитель має бути носієм високої культури, провідником національних і загальнолюдських цінностей, володіти якостями, які приваблюють молодь. Його головними характеристиками мають стати демократизм і відкритість, здатність до діалогічного спілкування (у тому числі і в соціальних мережах). Учитель має відкрити дитині суперечливий світ ринкових відносин, стати провідником здорового способу життя, мати власно розвинені мистецькі і спортивні звитяги, а головне він має любити дитину у такому форматі, який би продовжував і посилював любов і турботу про неї материнську, батьківську.

— Чи не забагато вимог ми ставимо до майбутнього вчителя?

— Набір якостей, якими має володіти новий учитель, можна продовжувати до нескінченості. А як же інакше. Саме вчителю ми довіряємо своє рідне, кровне — дитину, яка за його допомогою, має стати особистістю. Виділяючи головне, зазначу, навряд чи можна це здійснити без великої поваги і любові вчителя та вихователя до дитини. Нова школа має розпочинатись з любові. Любов до дитини є тією першою й необхідною якістю, без якої майбутньому вчителеві робити нічого. Справедливим є й те, що не кожен з майбутніх абітурієнтів володіє цією якістю повною мірою. Отже, треба виявити тих, хто любов до дитини відчуває як власне внутрішнє і головне покликання. Виявити й працювати з ними. Розпочинати треба, мабуть, з дев'ятого класу. І тільки тоді, коли випускник школи "прив'яжеться" до педагогічного університету, запрошувати його на навчання. В свою чергу, педагогічний університет має стати школою виховання любові — до дитини, батьків і Батьківщини, навчального предмету і до народу, який у неймовірно важких умовах відроджує і створює нову національну культуру, школу, державу. Сучасна система незалежного оцінювання, на основі результатів якої йде зарахування до вузу, подібне виявлення забезпечити не здатна. Її треба змінювати. Причому, не за ліквідацією тестування, а на основі його вдосконалення. Педагогічні університети мають запропонувати власну технологію виявлення тих, хто може бути вчителем. Terziumnondatum!

— Очевидно, слід створювати спеціальні тести, які б могли виявити внутрішню спрямованість випускника школи на вчительську професію.

— Такі тести створені співробітниками НАПН України. Є вони й у нашому університеті. На жаль, до їх впровадження в педагогічну практику справа не дійшла. Ми все ще діємо за шаблоном, який людські якості абітурієнта, а відповідно й його задатки бути вчителем, виявити не здатен. Прикро говорити, але надто багато студентів, які вступили на навчання в педагогічні університети, уже з першого семестру першого року відраховуються "за власним бажанням". Мотивація відома: не туди потрапили. Проблема відбору і залучення до університетів "свого абітурієнта" залишається вкрай актуальною.

— Які ще інновації мають впроваджуватись у навчальний процес у найближчий час і у більш віддаленій перспектив?

— Майбутні інновації мають відтворювати стандарти рекомендацій Європейського Парламентута Ради Європи щодо формування ключових компетенцій ціложиттєвої освіти: вільне спілкування державною мовою; володіння іноземними мовами; математична грамотність; компетенції в природничих науках; інформаційна компетентність; уміння навчатись впродовж життя; соціальні та громадянські компетенції; підприємливість; загальнокультурна грамотність; екологічна культура та здоровий спосіб життя. В нашому університеті більшість з них вже реалізуються. Плануються далі впровадження технологій виховання християнської етики, ігрові та проектні технології, а також моделі особистісно орієнтованої освіти. Кожен студент, який готується стати вчителем, має свідомо реалізовувати власну траєкторію навчального процесу.

— Повернемось до дитини. Не секрет, сучасна дитина є дещо іншою, ніж 25-30 років тому. Новий вчитель має розуміти це коли б чи не першим.

— Розуміти і враховувати. Дійсно, сучасна дитина більш допитлива, креативна і прагматична. Вона одночасно робить декілька справ: дивиться телевізор, грається в електронні ігри, готує уроки і їсть піцу. Характерним є те, що дитина з усім цим справляється і… не забруднює руки! Вчитель має переглянути своє ставлення до неї докорінним чином. З другого боку, кому невідомим є факт критичного перенавантаження дітей. Особливо домашніми завданнями. Сучасна школа про особливості дитячого організму, його фізичні і психічні можливості, про які писали такі видатні психологи, як І.Кон, А.Леонтьєв, С.Рубінштейн, С.Максименко, І.Бех й ряд інших вчених, здається, забула. Реформа спрямована на максимальне урахування можливостей дитини відповідно до її вікових ознак. Педагогічні університети, в свою чергу, мають ввести відповідні тренінги, спрямовані на формування здібностей (компетенцій) вчителя щодо їх виявлення і врахування.

— Сучасна дитина уже з раннього віку орієнтується на гроші, власне, хоче бути забезпеченою, заможною. Яким чином на цю орієнтацію мають реагувати школа і вчитель?

— Означена орієнтація є наслідком становлення ринкових відносин, майнового розмежування українського суспільства. Вони бачать і відчувають, що ті, хто мають гроші (статки) живуть краще, ніж інші. Відчувають і прагнуть у майбутньому зайняти нішу успішних, забезпечених. Саме тому, вони інакше дивляться на гроші, ніж покоління які входили в життя в 60-90-х роках минулого століття. Для більшості з них гроші — це ідол, який забезпечує майбутнє. Вони чутливо реагують на орієнтації певної частки суспільства, яка заради грошей може піти на порушення закону, злодійство і, навіть, убивство. Школа і вчитель повинні не тільки зупинити поширення цієї вкрай шкідливої орієнтації, але й сформувати у дитини цивілізоване ставлення до грошей, бізнесу, багатства.

— Чи не перебільшуємо ми тут роль школи і знань? Адже відомо, що більшість з колишніх трієчників, яких у школі називали не інакше, як "нездарами", нині стали успішними бізнесменами, а їх однокласники-відмінники у кращому випадку — їх помічниками та референтами.

— Ця тема потребує більш глибокої інтерпретації. Український бізнес формувався за законами "дикого капіталізму", символом якого був знаменитий Кольт. Ті, хто мав хоча б елементарні уявлення про "той світ", йти в нього відмовлялись. Сферу бізнесу заполонили люди, орієнтації яких були надто далекими від моралі та справедливості. Як писав свого часу Оноре-де-Бальзак, за кожним великим статком стоїть злочин. Більшість із майбутніх бізнесменів загинули у міжусобних конкурентних "розборах". Ті ж, хто вижив, розікравши ("прихвативши") народні надбання (у тому числі й владу), стали олігархами. І хоча вони нині при владі, навряд чи їх життя можна назвати комфортним. Ці люди живуть у стресі і в страху, тікають за кордон, вивозять награбоване в офшори, розуміючи, що суспільство ніколи не змириться з глобальним пограбуванням і рано чи пізно захоче повернути собі все награбоване. Школа має убезпечити молодь від повторення трагедії покоління 90-х, виховати у дитини компетенції, які б забезпечували цивілізовану участь у бізнесі. У нашому університеті запроваджуються своєрідні бізнес-орієнтовані тренінги, спрямовані на підготовку вчителя до відповідної педагогічної практики.

— Сьогодні, очевидно, слід говорити про необхідність виховання загальної ціннісної палітри майбутнього вчителя. Чи не так?

— Поза всяк сумнівом. Якщо знання є основою, а компетенції — виразом дієвої сутності особистості, то цінності мають стати її внутрішнім духовним стрижнем. Цінності визначають характер особистості, ставлення до інших людей і суспільства загалом. У новій школі освітній процес має бути підпорядкований вихованню (становленню) національних та загальнолюдських цінностей — любові й поваги до батьків і Батьківщини, готовності до їх захисту від будь-якого ворога, поваги до народів і культур світу, здатності жити і творити у площині гідності, справедливості, демократії і свободи. Нова школа буде плекати національну ідентичність, першими й основними символами якої є такі опорні категорії, як "мати", "земля" та "праця". Разом з тим, вона буде виховувати українську людину як громадянина Європи і світу, здатною до життєдіяльності у взаємодії народів і культур, з повагою до прав людини, її вільного вибору, толерантності.

— Після десятиліть панування репресивної педагогіки переформатувати роботу школи й підготовку нового вчителя у парадигмі демократії, свободи та творчості буде вкрай непросто.

— На швидкий успіх ми не розраховуємо. Для реалізації Проекту потрібні не тільки роки, але й десятиліття. Важливо налаштувати суспільство на перелом, переконати всяк і кожного в тім, що Нова школа, яку ми створюємо, має закласти нові підвалини людських відносин. Адже кому не зрозуміло: жити в мирі і взаємній співпраці краще, ніж воювати; любити й поважати одне одного, виховувати креативність і волелюбство у органічному зв'язку з відповідальність, відтворювати легітимно-творчий, демократичний, а ніж злодійсько-корумпований спосіб життя — більш продуктивно, ніж сваритись, ворогувати і пишатись (як своїм власним успіхом) приховуваними від суспільства вкраденими статками. Роль вчителя у виховання такого способу буття незаперечна і глобальна.

Розмову вів

Антон ЮРЧЕНКО,

спеціально для “Освіти”

Тижневик "Освіта" № 47 за 9-16  листопада 2016 р.  стор. 2-3